Суддя КСУ Ігор Сліденко: електронному декларуванню нічого не загрожує, якщо влада внесе зміни у закон. Інтерв'ю Судово-юридичній газеті (02.11.2020)

Версія для друку

 

Суддя КСУ Ігор Сліденко: електронному декларуванню нічого не загрожує,
якщо влада внесе зміни у закон 

 

У Конституційному Суді пояснили мотиви рішення щодо Закону «Про забігання корупції» та розповіли про тиск з боку НАЗК.

Рішення Конституційного Суду України за поданням 47 народних депутатів у справі 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року відносно конституційності окремих положень Закону “Про запобігання корупції” та Кримінального кодексу спричинило ефект майже ядерного вибуху як в середині України, так і за її межами. Зокрема, КСУ декриміналізував статтю 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) втратило значну частину повноважень і поки що не зможе, а ні перевіряти електронні декларації, ані притягати до відповідальності порушників антикорупційного законодавства. Чиновники, народні депутати, адвокати, представники громадськості вже кілька днів піддають рішення КСУ, як і самих суддів, нищівної критиці та вимагають ледь не розправи з суддями, які проголосували за визнання ряду норм Закону “Про запобігання корупції” та Кримінального кодексу такими, що не відповідають Конституції. На ситуацію вже відреагували у ЄС та США, натякнувши, що рішення КСУ може мати для України непередбачувані наслідки на міжнародній арені, аж до втрати безвізового режиму з країнами ЄС.

Втім, в Конституційному Суді вважають, що політики, іноземні посли та громадськість занадто драматизують ситуацію, а всі зазначені Судом проблеми українська влада здатна вирішити досить швидко за наявності політичної волі. Також в КСУ звертають увагу, що з початку 2020 року Суд фактично знаходиться у стані війни з НАЗК та частиною оточення президента Володимира Зеленського, які, фактично, не залишили КСУ можливості прийняти інше рішення, ніж було прийняте 27 жовтня. В яких умовах приймалось, без сумніву, історичне рішення Конституційного Суду, чому воно вийшло саме таким, чи був тиск на Суд під час розгляду справи та як далі вирішити проблему електронного декларування та НАЗК, “Судово-юридичній газеті” розповів автор гучного рішення КСУ, суддя-доповідач Ігор Сліденко.

КСУ та антикорупційні органи

Останнім часом КСУ прийняв кілька рішень щодо подань, які стосується всієї антикорупційної структури України та її складових. Це рішення щодо конституційності призначення Артема Ситника на посаду директора НАБУ, щодо повноважень Президента створювати НАБУ. Тепер дійшла черга до повноважень НАЗК та ст. 366-1 КК. Чи не забагато уваги приділяє КСУ саме поданням, які стосуються антикорупційних інструментів, що діють в Україні?

Я б не стверджував, що Конституційний Суд забагато приділяє уваги саме “антикорупційним” поданням. Я хочу нагадати, що проблема з багатьма антикорупційними органами та їх повноваженнями постала не сьогодні та навіть не вчора. У минулі роки багато законів, що повинні були сприяти запобіганню та протидії корупції приймались з прямим порушенням положень Конституції. Класичний приклад — створення НАБУ минулим президентом та призначення ним директора НАБУ. Вочевидь, ще тоді було зрозуміло що Конституція не передбачає наявності таких повноважень у президента. З часом, ці проблеми вийшли на поверхню, з'явились відповідні подання. До того ж, слід нагадати, що ще в лютому 2019 року КСУ визнав такою, що не відповідає Конституції, ст. 368-2 КК, яка встановлювала відповідальність за незаконне збагачення.

З огляду на те, що рішення КСУ у справі 13-р/2020 виписано не зовсім зрозуміло, у деяких спостерігачів виникли певні сумніви, що автором рішення є саме Ви.

Значну частину рішення написав особисто я. Зауваження до деяких частин рішення подавали інші судді КСУ. Їх думки також знайшли відображення у рішенні. Якщо уважно прочитати рішення у справі 13р/2020 та порівняти з іншими моїми рішеннями, то в них є багато спільного, наприклад, щодо думки відносно розподілу гілок влади.

Тобто, проблема з повноваженнями НАЗК також не була новою?

Саме так. Восени 2019 року у Закон “Про запобігання корупції” була внесена низка змін, які перетворили НАЗК з органу, який переважно здійснює моніторинг способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на орган, який виконує повноваження щодо контролю, в тому числі стосовно судової влади. Фактично, НАЗК перетворився на надструктуру, яка на власний розсуд та без будь-яких пояснень могла створити проблему будь-кому. Кожна особа, навіть не вчинивши реального корупційного проступку, могла стати фігурантом кримінальних чи то адміністративних проваджень. Таку практику не можна вважати нормальною та такою, що відповідає вимогам Конституції.

Тобто, Ви вважаєте, що коли в 2014-2016 роках в Україні створювалися різні антикорупційні структури, то рівень законодавчого забезпечення цих органів від самого початку не відповідав Конституції?

Фактично, так і є. Все створювалося поспіхом, без глибокого вивчення та аналізу можливих наслідків. Чомусь, тоді не так багато людей замислювалося над тим, чи відповідає той чи інший закон Конституції. Хоча окремі думки з застереженнями відносно тих чи інших ініціатив та законів все ж лунали. Але чому тоді відбувалося все саме так, як відбувалося – це питання слід задавати творцям цих законів і змін до них.

Зазвичай, КСУ не надто поспішає з розглядом багатьох конституційних подань. Однак подання відносно конституційності окремих положень Закону “Про запобігання корупції” було розглянуто відносно швидко. Чим це можна пояснити?

Певним чином, на розвиток подій вплинули дії Національного агентства з питань запобігання корупції та його голови Олександра Новікова. Починаючи десь з початку 2020 року НАЗК та його керівник почали чинити системний тиск на суддів КСУ. З часом, цей тиск тільки наростав. Без будь-яких обґрунтувань одночасно почалися перевірки електронних декларацій усіх суддів КСУ. Особисто мою декларацію за 2018 рік чомусь повністю перевіряли двічі. Без будь-яких пояснень. Зараз перевіряється інша моя декларація. Потім, відносно суддів КСУ були складені кілька протоколів про адміністративні правопорушення, зокрема, і щодо мене.

Тиск з боку НАЗК

Які претензії виникли у НАЗК до Вас?

Претензії НАЗК щодо мене є відверто абсурдними. 26 грудня 2019 року я вилетів за кордон на відпочинок. Повернувся в Україну вже на початку січня 2020 року. Але оскільки заробітна плата за грудень 2019 року прийшла в той час, коли я вже фактично відправився на відпочинок, то я не встиг її вчасно задекларувати. Я зробив це тільки після повернення з відпочинку, коли отримав відповідну довідку з бухгалтерії Суду. НАЗК вирішило, що такими діями я створив корупційне правопорушення і маю нести за це відповідальність. Хоча з точки зору адекватної логіки, ніякого суттєвого навмисного порушення я не допустив. Я подав декларацію зразу ж, коли з'явилась така можливість. Однак НАЗК взагалі не врахувало мої пояснення стосовно цієї ситуації і склало відносно мене протокол про адміністративне правопорушення. При цьому Агентство ставило мені якийсь безглузді питання, типу «чому я їжджу відпочивати за кордон». На мій погляд, такі дії Агентства не мають нічого спільного з реальною боротьбою з корупцією.

Вважаєте, що такі дії Агентства не були випадковими?

Вважаю, що ні. Конфлікт інтересів для суддів КСУ створювався НАЗК умисно, штучно, послідовно і з конкретною метою – не дати можливості Суду розглядати справи, які могли зачіпати інтереси Агентства. Це повністю штучно та свідомо створена ситуація, щоб мати вплив на Суд та на мене, як доповідача у справі.

НАЗК обмежилось тиском на суддів КСУ лише шляхом перевірки декларацій та складення адміністративних протоколів, чи було щось ще?

В жовтні 2020 року вже дійшло до прямого тиску співробітників НАЗК на суддів КСУ. Так, нещодавно, представники НАЗК раптом прийшли в КСУ та буквально увірвались у кабінет одного з суддів, ніби намагаючись отримати від нього якийсь пояснення. А 16 жовтня співробітники НАЗК заявились до мене додому та намагались, без будь-яких пояснень, без дозволу суду, потрапити до мене у житло. Їм це не вдалося, бо я викликав поліцію. За фактом цього інциденту зареєстровано кримінальне провадження. Вважаю такі дії НАЗК, зокрема, щодо мене, як судді-доповідача по справі, що стосувалася безпосередньо НАЗК, нічим іншим як відвертим тиском з метою вплинути на ухвалення Судом рішення. Я не можу уявити таку ситуацію ні в США, ні в ЄС.

Чому стаття 366-1 КК визнана неконституційною

Політики та громадськість вже кілька днів звинувачують КСУ та Вас особисто в руйнуванні антикорупційної системи та, зокрема, декриміналізації ст. 366-1 КК. Наводять переліки кримінальних справ, судовий розгляд або досудове слідство в яких тепер повинно бути припинене.

Це дуже поверхневе розуміння ситуації. Проблема цієї статті полягала в її юридичній невизначеності. Ця стаття передбачала можливість притягнення до відповідальності в т. ч. за “завідомо недостовірні” відомості у декларації або “умисне” неподання декларації. Поставало питання, як розрізнити умисне не зазначення суб’єктом декларування тих чи інших відомостей, від неумисного? Фактично, при бажанні, таке формулювання ст. 366-1 КК не дозволяло довести склад злочину, визначений диспозицією цієї норми.

Але ж розпочаті кримінальні провадження за цією статтею тепер доведеться закрити.

За цією статтею відкривалось не так багато справ. У 2019 році було відкрито 410 справ. Але із них 360 справ швидко були закриті в силу того, що цю статтю фактично не вдалося адекватно застосувати. До того ж, і це дуже важливо, ця стаття була своєрідною ширмою. Тобто, діяння нібито криміналізоване, а притягти до відповідальності практично неможливо.

Але чи значить це, що ст. 366-1 КК більше не може бути відновлена в Кримінальному кодексі?

Зовсім ні. З цієї статті треба прибрати два слова – «завідомий» та «умисний», і ця стаття може бути повернута в Кримінальний Кодекс. Не бачу ніяких перешкод, щоб Верховна Рада зробила це.

Тобто, кримінальна відповідальність за декларування недостовірної інформації може бути?

Більше того, вона потрібна. Але така відповідальність повинна призводити до покарання, а не бути формальною ширмою.

Олександр Новіков та Федір Веніславський

Після рішення КСУ, так виглядає, що керівництво НАЗК вирішило піти у «генеральний наступ» на Суд. Закрили, правда тимчасово, доступ до реєстру декларацій, зробили гучні заяви про неможливість призначити на посади суддів та депутатів місцевих рад. Чи дійсно рішення КСУ передбачає такі наслідки?

Мені здається, що голова НАЗК Олександр Новіков і його «ляльководи» відверто граються у політику. Не було ніякої прямої потреби закривати бажаючим можливість доступу до реєстру.

Під час різних засідань КСУ, було помітно, що представник Президента Федір Веніславський іноді демонструє відверту неповагу до складу Суду. Яке Ваше враження?

Мені здається, що представник президента та голова НАЗК координують свої дії та активно обмінюються інформацією, щоб «вибивати» суддів КСУ з розгляду справ.

Що чекає електронне декларування

Коли стало відомо про те, що КСУ прийняв рішення за поданням 47 народних депутатів, було багато галасу, що Суд взагалі «завалив» електронне декларування. Наскільки такі твердження відповідають реаліям?

Зовсім не відповідають. Електронному декларуванню нічого не загрожує. Обов’язку подавати декларації КСУ не скасовував. Мова йде лише про контрольні повноваження НАЗК. «Завалити» електронне декларування, як таке, мали намір 47 народних депутатів, які підписали відповідне конституційне подання. Однак Суд на такий крок, якщо уважно прочитати рішення, не пішов.

Що далі робити з НАЗК

Рішення КСУ призвело до того, що НАЗК втратило частину повноважень і фактично зараз перетворилось на орган, який може лише отримувати та зберігати декларації. Що далі може відбуватися з Агентством?

Далі слід внести відповідні зміни в закон. Тобто, змінити природу органу – зробити його незалежним, змінити порядок формування, прибрати відверто радянські атавізми, тощо.

Вважаєте, що НАЗК зловживає своїми контролюючими функціями?

Є всі підстави так вважати. Не буде перебільшенням, якщо зазначити, що НАЗК працює по старому прокурорському принципу, чим більше кримінальних проваджень та протоколів про адміністративні правопорушення, тим краще. Це просто робота на показники. НАЗК не цікавить ні суть пред’явлених звинувачень, ні наявність реального корупційного правопорушення, ні подальша доля складених матеріалів, які в судах часто зазнають крах. НАЗК запросто міг створити конфлікт інтересів будь-кому, якщо раптом виникала така необхідність. До того ж, в ЗМІ неодноразово наводились приклади подвійних стандартів в діях НАЗК, наприклад, коли уповноважені особи Агентства відмовляли у перевірці декларацій осіб з не зовсім зрозумілими мільйонними статками, але потім, в зовсім банальній та дрібній ситуації, раптом включали на повну потужність весь свій механізм.

Що потрібно зробити владі, щоб повернути НАЗК «в гру»?

Повторюю, треба зробити з НАЗК не орган виконавчої влади, а незалежну інституцію, з удосконаленими повноваженнями, відповідно до принципу розподілу влад. До рішення КСУ від 27 жовтня, це був якийсь філіал прокуратури радянського зразка, який сам вирішує, кого карати, а кого милувати, не намагаючись навіть пояснити свої дії. Проблеми, які виникли з НАЗК, в тому числі і в питанні роботи реєстру електронних декларацій, можуть без особливих труднощів вирішити або сам Конституційний Суд або Кабінет міністрів. Кабінет міністрів взагалі може досить швидко вирішити проблему, принаймні тимчасово, до прийняття нового закону, оскільки також є органом виконавчої влади. В цілому, треба просто врахувати те, що викладено в рішенні КСУ, та ухвалити зміни до закону.

Як Ви особисто ставитесь до електронного декларування?

Вважаю, що воно обов'язково повинно бути. Всі публічні особи повинні подавати декларації.

Інша справа, що можна дискутувати, в якому вигляді реєстр декларацій повинен бути доступний для загального перегляду. Можливо, певні розділи, які дозволяють ідентифікувати специфіку діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування або їх близьких родичів, все ж слід закрити від сторонніх очей.

 

Бесіду вів В'ячеслав Хрипун. Судово-юридична газета

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2020 Конституційний Суд України