Інтерв’ю Голови Конституційного Суду України Станіслава Шевчука інформаційному агентству «УНІАН»

Версія для друку

УНІАН, 11.06.2018

Голова КСУ Станіслав Шевчук: У Західній Європі загалом до Венеціанської комісії ніхто не звертається. А ми спекулюємо цим

В інтерв’ю УНІАН голова Конституційного суду України Станіслав Шевчук розповів, чому не слід вносити зміни до Основного закону занадто часто – але питання євроінтеграційних прагнень України слід прописати в Конституції, як конституційна скарга допоможе простому громадянину і чи зменшить вона кількість звернень до ЄСПЛ, та чи доводиться йому спілкуватись с суддями Конституційного суду Росії, які освятили анексію Криму.

 

Станіслав Шевчук – доктор юридичних наук, професор, суддя КСУ з «нової хвилі», адже був призначений на посаду одразу після Революції Гідності, в березні 2014 року. Втім, вперше Шевчук, уродженець Харкова, випускник Української юридичної академії (зараз – Національний університет Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого), почав працювати в КСУ ще у 28 років – наприкінці 90-х займав посаду наукового консультанта судді КСУ.

До того, як посісти місце судді Конституційного суду України, Станіслав Шевчук був експертом з правових питань Місії ООН у республіці Таджикістан, Світового банку та Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Також працював над європейською інтеграцією України у правовій сфері у Центрі порівняльного права при Мінюсті, за часів президента Ющенка був членом Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Двічі був суддею Європейського суду з прав людини ad hoc від України.

Головою КСУ Станіслава Шевчука було обрано в лютому 2018 року. До цього довгий час Конституційний суд працював без очільника, адже термін перебування на цій посаді попереднього керівника КСУ Юрія Бауліна завершився ще в березні 2017 року. Втім, він залишався на посаді у якості виконуючого обов’язки як старший суддя за віком. Головною проблемою для проведення засідання з обрання нового голови КСУ, було те, що довгий час у суді не було ні кворуму (працювало лише 14 з 18), ні єдності щодо кандидатур. Нарешті, у лютому КСУ зміг провести довгоочікуване засідання і визначитись з обранням голови.

Складається враження, що до 2018 року Конституційний суд був в якомусь анабіозі, рішення майже не приймались. А зараз КСУ постійно радує рішеннями по тому чи іншому закону. У вас вже багато питали про розгляд суддями Конституційного суду навесні мовного закону, але не менш важливим було визнання неконституційним закону про референдум. Про що саме йдеться у цьому рішенні?

Це питання достатньо довго знаходилося у суді, бо не є дуже простим. Воно було пов’язано з тим періодом, коли той закон було прийнято заради конкретних цілей. Одна з головних ідей – обійти процедуру внесення змін до Конституції через народний референдум.

Звичайно, народ має право висловлюватись, доводити свою думку. У багатьох країнах, як правило, для цього поширена практика місцевих референдумів…

…але у нас немає закону про місцеві референдуми. Так, загалом виходить, що немає жодного чинного закону про референдум – ні про всеукраїнській, ні про місцевий.

Чи слід вважати, що, коли команда Януковича протягнула такий закон про всеукраїнський референдум, в якому йшлося про можливість змін до Основного закону через плебісцит, вже тоді було закладено «міну», яка у 2014-му «рвонула» в Криму?

Що стосується подій в Криму, то референдум все одно б провели, бо це було не народне волевиявлення, а військова операція РФ під прикриттям народного волевиявлення.

Звісно, народ джерелом влади. Але існує велика небезпека, що будь-яка гарна ідея може бути зманіпульована політиками. Як бачимо, може бути навіть використана у механізмі анексії.

Тому щодо закону про референдум, КСУ вирішив, що, по аналогії з мовним законом, тут є істотне і грубе порушення процедури прийняття закону. Одне з порушень – що зміни до Конституції планували внести в обхід передбаченої тією ж Конституцією процедури. І, за сукупності факторів, було винесено рішення про неконституційність закону про референдум.

Вам не здається, що в Україні доволі часто змінюється Конституція? То ми живемо у президентсько-парламентській республіці, то у парламентсько-президентській… Що потрібно зробити, щоб Основним законом політики не крутили, як циган сонцем?

У нас не дві Конституції, а одна, просто баланс влади змінюється. У нас форма напівпрезидентської республіки – ні парламентської, ні президентської. Тобто президент має вплив на виконавчу владу, як і парламент. Ще з’явились вимоги щодо членства в коаліції під пропорційний закон про вибори, але проблема більш серйозна і глибока.

По-перше, Конституція не може постійно змінюватися в угоду політикам. Політики завжди прагнуть влади і влади ніколи не буває забагато. Специфіка політики – завжди прагнути до необмеженої влади. Однак одним із чинників для її обмеження має бути Конституція і Конституційний суд, як захисник Основного закону.

Тому у нас були постійні проблеми і з Конституцією, і з впливом на Конституційний суд, нівелювання його авторитету. Але коли політики отримують необмежену владу і починають нею необмежено користуватися, це завжди веде до деградації державності. Це – загроза державній безпеці.

По-друге, бажання змінювати Конституцію – це ще і пострадянська традиція. За радянських часів Конституція була номінальним документом. Зараз у політиків існують ті ж самі бажання – мати можливість вирішувати питання через телефонне право, через політичні впливи і олігархів.

Але моє завдання як голови КС зробити так, аби такого не було. Щоб суд працював незалежно, чесно й авторитетно.

Втім, наразі будь-яке рішення КС стає політичним рішенням…

Ще Алексіс де Токвіль (французький державний діяч, історик, суспільствознавець, вважається одним з теоретиків демократії та лібералізму, - УНІАН) казав про американську демократію, що немає жодного політичного питання, яке б не стало юридичним. Тут є специфіка у тому, що всі наші рішення – закон про мову, про референдум, усі – мають величезний політичний ефект. Ми судимо закони, в цьому плані ми вищі за повноваженнями, і, звичайно, політикам це не подобається. Адже вони звикли бути найголовнішими, іноді вони забувають, що над ними є Конституція – для них це такий самий міф, як був за радянських часів.

Дійсно, кожне рішення, прийняте КС, має політичний ефект. Крім того, якісь рішення мають тенденційний характер, бували такі, за які КС критикували. І цього ми маємо уникати. До КСУ звертаються через потребу у справедливому рішенні. І важливо, щоб наші рішення могли розуміти не тільки вузькі фахівці, а й переважна більшість людей. Мій пріоритет полягає в тому, щоб мотивація рішень була досконалою, тому що люди прагнуть до справедливості і можуть оцінити будь-яке з цих рішень самостійно.

Одне з рішень, за які КСУ критикували – рішення щодо розуміння «наступної чергової сесії» Верховної Ради. І, до речі, люди навряд чи вчитувались в рішення і аргументацію суддів…

Тому переді мною стоїть завдання – повернути довіру до суду, а не до політиків, які імплементують рішення КСУ і роблять це іноді непрофесійно.

Конкретно щодо рішення по наступній черговій сесії, слід зазначити, що будь-яке рішення КС приймає колективно. В даному випадку особисто я голосував проти, адже певні моменти бачив по-іншому.

Якщо повернутись до теми змін до Конституції, ви наголошуєте, що під примхи політиків не слід змінювати Основний закон. А як щодо того, щоб внести до Конституції пункт про євроінтеграційні прагнення України, аби політики, як би не змінювались партійні кольори у владі, вели країну одним курсом?

Розумієте, Конституції теж змінюються, приймаються нові… Але в стабільній демократії Основний закон не змінюється. Наприклад, американська Конституція не змінюється вже багато років, адже в США є сильна судова влада і судовий прецедент, які розвивають її положення.

Що ж до питання євроінтеграції в Конституції – це питання геополітичного вибору, питання захисту нашої незалежності. Більшість українців, я переконаний, розуміють, що після анексії Криму і війни на Донбасі в нас серйозні проблеми з безпекою. Демократія має захищатися. І зараз є розуміння того, що питання геополітичного вибору між Сходом та Заходом більше не стоїть – ми йдемо на Захід. Євроінтеграція – це прогрес, цінності, правові концепції, верховенство права, в справжньому розумінні незалежність судової влади… Це всі ті цінності, які сповідують європейці. І ми, Україна, як частина Європи, маємо йти в цьому напрямку. Це правильно, і тому йде мова про закріплення таких речей і в Конституції.

Якщо, наприклад, вказати це у преамбулі, це означатиме – застабілізувати нашу геополітичну орієнтацію з метою, що коли приходять нові політики, президенти, вони вже не змогли б порушити Конституцію, тобто, щоб у них не було можливості зійти з цього шляху.

Від політиків доволі часто доводиться чути, що Європа, мовляв, втомилась від України. Вам також доводиться це чути на зустрічах з європейськими колегами?

Я більше спілкуюся із суддями, ніж з політиками. Але можна сказати, що я відчуваю більшу втому від них, ніж вони від України. Адже вони не розуміють фундаментальні речі, які пов’язані з анексією Криму, не розуміють, що зараз іде гібридна війна в Європі, що за допомогою Конституційного суду РФ переглядаються кордони держави, які були зафіксовані після Другої Світової війни, причому, переглядаються без згоди держави, у якої забирають територію під прикриттям фейкового референдуму. У мене є втома в плані того – як можна казати про діалог з агресором, з людьми, які безпосередньо брали участь в юридичному механізмі виправдання анексії, і казати нам про те, що це прояв дружби народів-братів?..

Тобто, українську делегацію на таких зустрічах постійно прагнуть «примирити» з російською делегацією? Вам доводиться спілкуватися?

Ні. На таких заходах дійсно бувають представники російського Конституційного суду. От, наприклад, нещодавно я повернувся зі святкування чергової річниці КС у Словаччині, з Кошице. І напередодні візиту я зробив запит на предмет того, щоб ми навіть на протокольних заходах не перетиналися з росіянами. Щоб ми не спілкувались, щоб поряд не стояли таблички чи щоб не було послідовної участі у доповідях один за іншим.

І європейці дотримуються таких вимог?

Так, дотримуються. Більше того, по ситуації в Словаччині склалося враження (на події було 12 суддів з Центральної та Східної Європи, в основному, були голови, був голова Європейського суду у Люксембурзі, голова Венеціанської комісії), що Україна була в центрі уваги, на одному з перших місць, як сусід Словаччини. А Росія була десь в кутку, її майже ніхто не чув. Вірніше, чули, але такої уваги, як це було раніше, на неї не звертали.

У минулому році, коли відбувався конгрес суддів Конституційних судів у Литві, російська делегація не змогла потрапити на захід, і РФ навіть спробувала зробити з цього міжнародний скандал.

Мені здається, що найлояльніша країна до суддів КС РФ лишилася лише одна – це Росія. Навіть мій колега, який нещодавно приїхав з Бішкеку, де був нашим представником на їх конференції, розповів, що була така сама ситуація, як і в  Словаччині – нас розділили. Ба більше, не було відчуття, що КС РФ – це єдине джерело «світлого і доброго», як це бувало раніше.

У розумінні наших колег, наших сусідів, приходять зміни. Вони розуміють, що наша позиція правильна, що ми потерпаємо від агресії, яку своїм рішенням освятив КС РФ.

В 2015 році такі дії КС РФ осудили судді Конституційних судів з небагатьох країн – Грузії, Молдови, Литви. А як щодо інших? Щось змінилося за ці роки?

Ситуація змінюється в правосвідомості тих народів, які вона поєднує. Суди, як правило, консервативні органи і вони завжди поза політикою. Але анексували територію нашу, а не Франції чи Німеччини. І ми не могли мовчати. Я пам’ятаю ці події у Батумі, про які ви говорите. Так вийшло, що я тоді був головою делегації, і Україна ініціювала розгляд цього питання на Європейській конференціі конституційних суддів. У нас вперше на такому рівні відбувся такий серйозний обмін і жорсткий діалог з РФ і нас підтримали вищезгадані країни, а також Польща, Кіпр та Азербайджан. Інші казали – це не наша справа, бо ми не можемо обговорювати рішення інших суддів.        

Рішення КС РФ по Криму – це порушення міжнародного права. Тобто, рано чи пізно, від цієї проблематики все одно не вдастся відвернутися, закрити на це очі. Чи розуміння того, що порушено не тільки українську Конституцію, а міжнародне право, існує серед ваших європейських колег?

Вперше за всю історію відбулася анексія території за допомогою Конституційного суду. І для мене це також було парадоксом – я не розумів тоді, чому була така реакція [колег з інших Конституційних судів] на очевидні речі. Тоді, у 2015 році, голови судів Західної Європи підходили до нашої делегації і висловлювали підтримку позиції України, але не могли зробити цього офіційно.

Те саме було і з Гітлером, коли з ним спочатку так само домовлялися, вважали, що небезпеки немає, казали, що Гітлер далі не піде, це нас не стосується… Але вийшло зовсім не так.

Я не можу давати оцінку сучасним західноєвропейським політикам, але мені здається, що приходить час для нового Черчілля у Європі – бути жорстким і послідовним у захисті верховенства права, прав людини і свого суверенітету.

Поговорімо про довіру/недовіру до суду. Доволі довго в КСУ навіть не було кворуму суддів – президент і парламент не призначали нікого по своїх квотах. Зараз дві вакансії з чотирьох закриті, але ще дві – пустують. Яким чином недобір суддів впливає на роботу суду? Чи не є той факт, що, наприклад, Верховна Рада не призначає суддів по своїй квоті, предметом тиску на КСУ?

Звичайно, політикам не подобається незалежний суд, який приймає рішення. Сам факт того, що ми нагадали, що в нас є Конституція і її необхідно захищати, також їм не подобається. Нам дійсно необхідно, щоб усі вакансії були заповнені. Це критично важливо для розгляду конституційних скарг і для повного функціонування сенатів. Але я не думаю, що депутати не призначають суддів спеціально. Просто не можуть домовитися, як голосувати.

Втім, повний склад КС необхідний для розгляду конституційних скарг. Ось, дивіться, зараз у нас вже прийнятий регламент, сформовані повною мірою сенати і колегії, кворум вже збирається, але без двох суддів. Адже в сенаті наразі 8 суддів, а має бути 9. При кожному сенаті діє три колегії – це три судді, які вирішують, відкривати справу чи відмовляти. Якщо троє голосують «відмовити», це є остаточним рішенням суду. І ось тут є проблема.

Зважаючи, що в кожній колегії має бути по три судді, а в якійсь є тільки два, то доводиться одного суддю постійно жеребкувати. Зараз у нас двоє суддів одночасно виконують роботу у декількох колегіях і створюють кворум…

Звісно, проголосують за рішення вісім чи дев’ять суддів – суттєвої різниці, начебто, немає. Але, з іншого боку, кожен суддя, особливо, якщо це фаховий суддя, може мати критичну точку зору. А кожна думка у речах, які розглядає КС, важлива. Крім того, ми ж не конвеєр з прийняття рішень. І, щоб була довіра до них, потрібний повний склад суду.

Тема конституційної скарги здається людям нудною, бо поки їх не стосується, вони не сприймають це серйозно. Розкажіть, як цей інструмент працює і як пересічний громадянин може нею скористатись.  

Спочатку треба пройти судову систему загальної юрисдикції і отримати остаточне рішення  - це може апеляція або касація, там де вона передбачена. Потім, протягом трьох місяців, можна подати скаргу в КС, але треба навести аргументи, надати правове обґрунтування, дотриматись строку і показати, яке саме конституційне право громадянина порушено, аби ми могли відкрити провадження.

Спочатку конституційну скаргу розглядає колегія з трьох суддів, після чого приймає рішення. Якщо у всіх трьох суддів відмови, то це – остаточно відмова. Якщо хтось із них проти, то справа передається у сенат і вже там приймають рішення – відхилити або розглядати. Якщо ж справа відкривається на рівні колегії, суддя-доповідач все одно готує її для розгляду у сенаті. Якщо закон або його окремі положення є неконституційними, то розгляд завершується прийняттям рішення суду.

Але рішення має подвійний ефект – по-перше, ми визнаємо неконституційним закон і для всіх інших він просто перестає існувати. По-друге, далі людині потрібно дуже ретельно пройти процедуру поновлення свого конституційного права та держава повинна їй відшкодувати моральну та матеріальну шкоду.

І як це відбувається на практиці? Чи українці розуміють суть конституційної скарги, адже дуже багато відмов?

Дійсно, щоб скарга дійшла до розгляду, треба спочатку пройти критерії прийнятності скарги – більшість з них, до 90%, не відповідають цим критеріям. Ось, дивіться, люди скаржаться на сусіда, на полісмена, а тут має бути правова аргументація і конкретна вказівка на те, яка саме норма якого закону порушена, як той чи інший закон застосовувався.

З одного боку, можна подумати, що ми стаємо занадто формалістами, а з іншого – це юридична процедура, якої треба дотримуватись. Ми не можемо дописувати скаргу за людину.

Нагадаю, що в Україні у конституційній скарзі можна поскаржитись тільки на закони. Натомість, наприклад, у Німеччині, можна поскаржитись не тільки на закони, а й на індивідуальні акти, на судові рішення і навіть на заяви міністрів, якщо вони порушують права людини. І там дуже малий відсоток скарг до ЄСПЛ – усе вирішується на основі судової системи і Конституційного суду країни.

Тож у нас поки що експеримент достатньо вузький – скаржитися можна тільки на закони, але і він ефективний. Раніше, щоб потрапити до КС, треба було ставати в чергу до президента, народних депутатів, а зараз людина сама може подати скаргу до Конституційного суду.

Але в КС усе завершується тим, що суд виносить рішення про конституційність чи не конституційність закону?

Те, що ми визнаємо закон неконституційним – це спосіб доставки до нас цього рішення. Це універсальний механізм. Оскільки сьогодні багато людей в судах, мільйони справ, то практично, якщо буде налагоджена система, може, й неурядові організації проведуть тренінги, як це треба робити, тоді будь-який закон прийде до нас. Адже ми самі не ініціюємо провадження. Що стосується конкретної людини, то треба відпрацювати досконалий механізм, аби людина могла поновити порушене право і відшкодувати шкоду.

Чи може КС повернутися до якогось свого попереднього рішення і переглянути його?

КС дає інтерпретацію конституційних положень, і вони переходять із справи в справу. Остаточне рішення ми не можемо переглянути, його ніхто не може переглянути – проголосували і все. Якщо говорити про конституційні скарги, то після розгляду сенатом її ще може розглядати Велика палата.

А якщо виникає спірна ситуація? Наприклад, по конституційній скарзі КСУ видав громадянину позитивне рішення, людина повернулася в суд першої інстанції задля перегляду своєї справи, але у кодексах сказано, що прийняте і виконане рішення суду не можна переглядати. Як бути у такій ситуації? Як громадянину реалізувати своє право?

 Ця проблема серйозно ставить під сумнів ефективність нашої роботи. Але в процесуальні кодекси було внесено положення, що рішення суду загальної юрисдикції може бути переглянуте після нашого рішення по конституційній скарзі, якщо воно ще не виконане. І такого критерію щодо виконання немає щодо рішень ЄСПЛ – конституційні скарги мають прирівнюватися до рішень ЄСПЛ і тут треба забезпечити повернення стану людини до моменту, коли сталося порушення її конституційного права.

Чому скарга запрацювала тільки зараз, адже закон був прийнятий ще минулого року?

Головним чином, це було пов’язано з організаційними моментами. На момент прийняття відповідного закону, в КС було лише 13 суддів. А навіть для того, щоб прийняти регламент, потрібно 12 голосів. Крім того, цієї кількості суддів було недостатньо для створення повноцінних сенатів чи колегій. А це ставило б під сумнів їх рішення. В решті решт, регламент був прийнятий вже після мого обрання (на початку 2018 року, - УНІАН).

Чи є вже хоч одне рішення по конституційній скарзі?

Поки немає жодного. Можливо, літом має бути розгляд. Але штампувати рішення ми не можемо.

Наскільки це допоможе знизити кількість скарг в ЄСПЛ?

Я оптиміст і залишаюсь ним. Якщо проблема порушення прав людини була в законі, який ми усунули, значить, це є ефективний засіб.

Вам не здається, що, зважаючи на величезну кількість неякісних законів в Україні, які парламент штампує сотнями, а потім роками переглядає і дописує чи переписує, КС може роками розбирати ці «завали» на предмет конституційності?

Це питання політичної культури – люди, які здійснюють публічну владу, здійснюють її відповідально, а не суб’єктивно. Наприклад, порушенням при прийнятті закону є порушення конституційної процедури розгляду і ухвалення закону, а також відсутність розгляду в профільному комітеті. Коли відбувається брутальне голосування, як це було із мовним законом, щоб зрозуміти правильність нашого рішення по ньому, достатньо накласти на нього відео – і все зрозуміло. Те саме відбувалося і з законом про референдум. Коли під час розгляду закону провладні політики били опозиційних. Так закони прийматися не можуть. І тому ми визнали ці два закони неконституційними в цілому.

Ну, якщо дивитися у цьому сенсі, то під час розгляду, наприклад, Харківських угод, ситуація була аналогічна – закон приймався брутально, але вже опозиція смалила у сесійній залі шашки. Чи було подання до КС по цьому закону?

Подання було, але була відмова.

Взагалі, коли приймається велика кількість законів, спочатку треба довести суду необхідність розгляду по них, навести обґрунтування, суд має дійти до розгляду і вже потім прийняти рішення. І це займає багато часу. Найкращий вихід – це превенція. Після двох наших рішень щодо мовного закону і закону про референдум, депутати зрозуміли, що такої вакханалії бути не може.

Окрім парламенту, в штики КС можуть сприймати і міністерства. Наприклад, Мінюст хотів створити слідчий підрозділ, який би мав право проводити слідчі дії для розслідування злочинів, скоєних на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби. Однак КС визнав це неконституційним…

Ми просто виконуємо свої повноваження. Нехай вивчають Основний закон і не допускають його порушень. Тоді й не буде таких наших рішень.

Чи відчуваєте ви, що люди не довіряють суду не через те, що не знають нічого про його роботу, а просто негативно ставляться, бо вважають, що судді – це окрема каста?

В умовах слабкої демократії, звичайно, суспільна недовіра переключається на найслабшу гілку державної влади. Питання також полягає і у тому, хто переключає цю недовіру.

Але проблема навіть більша. Україна стільки років перебувала під окупацією зовнішніх сил, які використовували українців як будівельний матеріал для своїх структур, що багато років у громадян формувалася думка, що держава  є зло. Але ця тенденція дуже небезпечна. Тому що зараз нам необхідна ефективна держава в силу того, що у нас війна.

Втім, ефективною державна влада може бути тільки тоді, коли є обмеженою, це моє переконання як судді. І її обмеження – це Конституція.

У Молдові було кілька прецедентів, коли президента країни рішенням КС тричі тимчасово усували з посади, зокрема, щоб підписати закон про боротьбу з російською пропагандою і призначити міністрів. Чи, на вашу думку, таке можливо у нас?

Це називається судовий активізм, коли суд йде далі тексту Основного закону і тлумачить його широко. Це, правда, виглядає трохи дивно з точки зору юристів-ортодоксів, які вважають, що право – це лише текст. Але конституційне право – це не лише текст, а й цінності, й дух Конституції, те, що ми називаємо «неписаною Конституцією». Вона фіксується через доктрину суду, рішення, але треба пояснювати причини. У Молдові судді використали практику бельгійського суду.

Колись у Бельгії очільник держави відмовився підписувати закон про аборти через те, що він католик. Тоді у Конституції було знайдено пункт, що людина може тимчасово не виконувати обов’язки, якщо перебуває у відпустці, і створили таку модель, що закон підписав прем’єр-міністр. Така ж ситуація виникла й у Молдові. Очевидно, що у них є протиріччя між президентом і парламентом. Але КС Молдови допоміг знайти ту модель, яка дозволила підписати закони і призначити міністрів не президенту, а іншій посадовій особі.

КС Молдови виніс рішення і всі йому підкорилися – і президент, і уряд. Як із цим у нас?

Це саме той авторитет суду, якого хочеться досягти в Україні. Якщо у нас постійно переводити будь-яке питання на особистості, в такий дискурс, мовляв, всі суди в нашій країні корумповані і злочинні, то, звичайно, рішення виконувати не будуть. Але ж ми не можемо примусити виконувати рішення. Ми можемо впливати лише авторитетом.

З іншого боку, якщо суд авторитетний, як от у Литві, то можна боротися навіть з кнопкодавством у парламенті або відсутністю депутатів на робочих місцях. Наприклад, якось у них була цікава ситуація, коли один депутат проголосував за іншого, а інший у той час знаходився на Шрі Ланці і сфотографувався там на слоні для Фейсбуку, хоча усім сказав, що поїхав з Вільнюса в Каунас. Тож КС зробив висновок по обом депутатам і передав його до парламенту. А далі під час голосування вже у парламенті колеги цих депутатів приймали рішення. Цікаво, що того депутата, який був на слоні, позбавили мандата, а другому, який за першого проголосував за його відсутності, мандат залишили.

Від наших політиків такого тільки чекати, це – питання еволюції.

Чому, коли Україна приймає резонансні рішення, ми відправляємо цей законопроект на вивчення Венеціанській комісії, а не КСУ?

Власне, це я і хочу змінити, щоб суд став більш авторитетним. Тоді, на мій погляд, зникнуть певні сумніви у політиків і зникне потреба вивчення вітчизняного законодавства у ВК. Наразі здається, що це питання не розглядається навіть як гіпотетичне. У багатьох країнах існує так звана конституційна традиція. І в Західній Європі загалом до ВК ніхто не звертається. На мій погляд, ми спекулюємо цим, наших законів на розгляді у ВК забагато. Крім того, часто політики використовують висновок ВК, як їм заманеться – хтось задоволений, хтось – ні, і чвари продовжуються по колу.

Нам все-таки треба звернути увагу на те, що у нас є свої інституції, які треба зміцнювати і яким треба вчитися довіряти. Думаю, якщо вдасться і далі приймати такі рішення, як за період моєї каденції, то кількість звернень до Венеціанської комісії від України зменшиться.

 

Автор: Тетяна Урбанська

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2018 Конституційний Суд України