Прес-реліз за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положення абзацу сьомого частини дев’ятої статті 11 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми“.

Версія для друку

Сектор інформаційно-аналітичної роботи

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

 

01033, Київ, Жилянська, 14

тел. 238-10-80, 238-10-25

факс 287-36-16

 

ПРЕС-РЕЛІЗ

 

10 червня Конституційний Суд України офіційно оприлюднив прийняте 8 червня Рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу сьомого частини дев’ятої статті 11 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми“.

 

Суть питання

 Суб’єкт  права на конституційне подання – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу сьомого частини дев’ятої статті 11 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми“ від 21 листопада 1992 року № 2811–XII зі змінами (далі – Закон), згідно з яким виплата допомоги при народженні дитини припиняється „у разі виникнення інших обставин“.

На думку автора клопотання, зазначене положення не надає особі можливості передбачати, які саме дії чи обставини можуть призвести до припинення виплати їй допомоги при народженні дитини, та наділяє державні органи необмеженою дискрецією у вирішенні питання щодо припинення виплати такої допомоги і, відповідно, не забезпечує захисту особи від свавільного втручання.

Суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що положення абзацу сьомого частини дев’ятої статті 11 Закону не відповідає частині першій статті 46, частині першій статті 57 Конституції України у системному зв’язку з частиною першою її статті 8.

 

Стислий зміст мотивувальної частини Рішення

 Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, ним відповідно до Конституції України встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей (преамбула Закону).

За частиною першою статті 1 Закону громадяни України, в сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім’ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і  надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Конституційний Суд України вважає, що перелік підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Державного бюджету України, що виділяються на таку допомогу, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання. Оскільки цей перелік не є вичерпним і право визначати додатковий перелік таких підстав не делеговано іншому державному органу, то це створює можливість свавільного втручання органів державної влади у право особи на отримання державної допомоги при народженні дитини.

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень  у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – наявність можливості у особи передбачати дії цих органів.

Аналіз змісту частини дев’ятої статті 11 Закону вказує на те, що законодавець передбачив таку підставу для припинення виплати допомоги при народженні дитини, як „виникнення інших обставин“, не закріпивши критеріїв їх визначення. Таким чином, Законом встановлено дискрецію органів державної влади у вирішенні питання про припинення виплати вказаної допомоги, проте чітко не визначено її меж.

Конституційний Суд України вважає, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини, передбачене в абзаці сьомому частини дев’ятої статті 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Основного Закону України.

 

Резолютивна частина Рішення

 1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац сьомий частини дев’ятої статті 11 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми“ від 21 листопада 1992 року № 2811–ХII з наступними змінами, згідно з яким виплата допомоги при народженні дитини припиняється  „у разі виникнення інших обставин“.

2. Абзац сьомий частини дев’ятої статті 11 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми“ від 21 листопада 1992 року № 2811–ХII з наступними змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

 

 Головуючий на пленарному засіданні – Голова Конституційного Суду України Юрій Баулін.

Суддя-доповідач у справі – Олег Сергейчук.

 

 

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2017 Конституційний Суд України