Перший та Другий сенати КСУ розпочали розгляд справ за конституційними скаргами громадян Карякіна Е.С., Тарпана Р.С., Крупка Д.В., Дяченка О.М. та інших громадян України

Версія для друку

         Перший та Другий сенати КСУ розпочали розгляд справ за конституційними скаргами громадян

Карякіна Е.С., Тарпана Р.С., Крупка Д.В., Дяченка О.М. та інших громадян України

 

5 грудня 2018 року Перший сенат Конституційного Суду України у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Дяченка Олександра Миколайовича та інших громадян України (загалом 62 особи).

Автори клопотання є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримують пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, спричинених Чорнобильською катастрофою.

Заявники просять Конституційний Суд України перевірити на відповідність Конституції України підпункт 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі Закон
№ 76-VIII).

Під час пленарного засідання були розглянуті письмові клопотання суб’єктів права на конституційну скаргу щодо зміни форми конституційного провадження, невідкладності у розгляді справи, а також долучення додаткових матеріалів до справи. За результатами обговорення, Перший сенат відмовив у задоволенні клопотань щодо зміни форми конституційного провадження та невідкладності у розгляді справи, а надані заявниками додаткові матеріали були долучені до справи.

На відкритій частині пленарного засідання було заслухано суддю-доповідача у справі Сергія Головатого щодо змісту конституційної скарги та обґрунтувань, які надали суб’єкти на конституційну скаргу.

Відповідно до підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону № 76–VIII текст статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796–XII (далі  –  Закон № 796–XII) викладено у такій редакції:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи  можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986–1990 роках, у розмірі відшкодування  фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986–1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови,  порядок призначення та мінімальні розміри пенсії  по інвалідності,  що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».

У конституційній скарзі заявники  зазначають, що стаття 54 Закону № 796 – XII у редакції до внесення змін Законом № 76–VIII «містила гарантії держави щодо мінімального розміру пенсій для інвалідів ЧАЕС».

Порівнюючи  мінімальний  розмір пенсії,  що  був  визначений статтею  54 Закону № 796–XII до внесення змін Законом № 76–VIII, з розміром пенсії, встановленим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 зі змінами, заявники зазначають таке: «для інвалідів ЧАЕС – ліквідаторів Чорнобильської катастрофи 1 групи, гарантований державою мінімальний розмір пенсій зменшено в 5, 6 разів, 2 групи в 5 разів, а для інвалідів 3 групи – в 4,1 рази».

Зазначене, на їхню думку, з урахуванням того, що не запроваджено  рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту, дає заявникам підстави стверджувати про порушення зобов’язань держави щодо їх соціального захисту та звертатися за відшкодуванням завданої їм шкоди за втрачене здоров’я, моральні й фізичні страждання, втрату працездатності, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей – як наслідок дії радіації під час ліквідації ними Чорнобильської катастрофи, а також стверджувати про «порушення закріпленого у статті 16 Конституції України обов’язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу».

Автори клопотання також зазначають, що оскільки «справедливий перерахунок отриманих ліквідаторами заробітних плат у відповідності з фактичними обставинами виконуваних ними робіт по ліквідації Чорнобильської катастрофи не проведено станом і на сьогодення, то зменшення визнаного державою мінімуму розміру пенсій інвалідам ЧАЕС, розрахований з мінімального розміру компенсацій втраченої працездатності, є прямим порушенням вимог статті 56  Конституції України».

Перший сенат завершив слухання справи у відкритій частині пленарного засідання і перейшов до закритої частини пленарного засідання для розгляду справи та ухвалення рішення.

Головував на пленарному засіданні Голова Суду Станіслав Шевчук.

***

5 грудня 2018 року Перший сенат Конституційного Суду України у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою громадянина України Крупка Дмитра Володимировича.

Суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині другій статті 28 Конституції України приписи частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).

Згідно з приписами частини першої статті 81 Кодексу до осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних  робіт, службових обмежень для  військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове  звільнення  від відбування покарання; особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково також від відбування додаткового покарання.

Відповідно до приписів частини першої статті 82 Кодексу особам, що відбувають  покарання  у  вигляді  обмеження   або позбавлення волі, невідбуту частину покарання може бути замінено судом на  більш м’яке  покарання; у цих випадках  більш  м’яке покарання призначається в межах  строків, установлених у Загальній частині Кодексу для такого виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного за вироком.

Під час пленарного засідання Перший сенат відмовив у задоволенні клопотання заявника щодо зміни форми конституційного провадження.

На відкритій частині пленарного засідання було заслухано суддю-доповідача у справі Сергія Головатого щодо змісту конституційної скарги, перебігу цієї справи в судах та обґрунтувань заявника.

Автор клопотання стверджує, що відсутність у Кодексі механізму дострокового звільнення  від довічного позбавлення волі не узгоджується з Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Як зазначає Крупко Д.В., посилаючись на рішення ЄСПЛ від 9 липня 2013 року у справі Vinter and others v. United Kingdom, відповідно до статті 3 Конвенції він як особа, що її засуджено до довічного позбавлення волі, має право «знати за яких умов можна переглянути строк… покарання, включаючи дату, коли такий перегляд може відбутися», а враховуючи рішення ЄСПЛ від 4 вересня 2014 року в справі Trabelsi v. Belgium, він має право «знати чіткі критерії для такого перегляду».

Посилаючись на рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2008 року в справі Kafkaris v. Cyprus та від 18 березня 2014 року в справі Öcalan v. Turkey (No. 2), він зазначає, що для задоволення вимог ст. 3 Конвенції термін відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі має підлягати скороченню, а також має існувати реалістична перспектива звільнення від довічного позбавлення волі.

Заявник також стверджує, що в Україні ж поки що є декілька прикладів застосування помилування до чоловіків, яких засуджено до довічного позбавлення волі, що «очевидно, не є реалістичною перспективою».

На думку автора клопотання, частина друга статті 87 Кодексу, в якій передбачена можливість помилування засудженої до довічного позбавлення волі особи після відбуття нею двадцяти років призначеного покарання, «не задовольняє… вимоги статті 3 Конвенції».

Він також зазначає, що «український порядок помилування… не вимагає мотивувати рішення про відмову у помилуванні та не вказує, що конкретно має зробити засуджений до довічного позбавлення волі для того, щоб його помилували».

Крім того, заявник зауважує, що «Європейський комітет з запобігання катуванням, який так само як і ЄСПЛ є органом Ради Європи, у своїй доповіді щодо візиту в Україну у 2016 році визнав відсутність в Україні реалістичної перспективи звільнення від довічного позбавлення волі, як того вимагає ст. 3 Конвенції».

Перший сенат завершив слухання справи у відкритій частині пленарного засідання і перейшов до закритої частини пленарного засідання для розгляду справи та ухвалення рішення.

Головував на пленарному засіданні Голова Суду Станіслав Шевчук.

***

5 грудня Другий сенат Конституційного Суду України на відкритій частині пленарного засідання розглянув справу за конституційною скаргою Карякіна Едуарда Сергійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121–III (далі – Закон).

Під час пленарного засідання було заслухано суддю-доповідача у справі Віктора Городовенка щодо змісту конституційної скарги, підстав відкриття конституційного провадження та позицій органів державної влади, наукових установ і навчальних закладів щодо питань, порушених у конституційній скарзі.

Відповідно до оспорюваного положення Закону «банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб».

Автор клопотання стверджує, що оспорюване положення Закону в частині надання права на оскарження рішень, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, тобто лише акціонерами, які володіють значним пакетом акцій банку, є неконституційним, оскільки звужує коло осіб, які можуть оскаржити рішення Національного банку України, чим порушує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке гарантується кожному частиною 2 статті 55 Конституції України.

Обґрунтовуючи таку позицію, суб’єкт права на конституційну скаргу посилається на статті 3, 24 Конституції України, окремі положення законів України, рішення Європейського суду з права людини, а також судові рішення у своїй справі.

Також суддя-доповідач у справі поінформував про долучені до конституційної скарги матеріали, зокрема остаточне судове рішення, в якому було застосовано відповідні положення Закону, перебіг розгляду відповідної справи в судах тощо.

Другий сенат Конституційного Суду України дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення Рішення у справі.

Головував на пленарному засіданні заступник Голови Конституційного Суду України Олександр Тупицький.

На пленарному засіданні були присутні постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Анатолій Селіванов, інші громадяни України.

***

5 грудня Другий сенат Конституційного Суду України на відкритій частині пленарного засідання розглянув справу за конституційною скаргою Тарпана Руслана Серафимовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 303, частини третьої статті 307, статті 309, частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі–Кодекс).

Під час пленарного засідання було заслухано суддю-доповідача у справі Володимира Мойсика щодо змісту конституційної скарги, підстав відкриття конституційного провадження та позицій органів державної влади, наукових установ і навчальних закладів щодо питань, порушених у конституційній скарзі.

Автор клопотання вказує, що частиною другою статті 55 Конституції України не передбачено жодних обмежень для оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, тоді як статтею 303 Кодексу обмежено право на оскарження неправомірних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб органів слідства, дізнання і прокуратури, що стосується і постанови прокурора відділу прокуратури Одеської області щодо часткової відмови в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суб’єкт права на конституційну скаргу наголошує на тому, що:

– відповідно до частини третьої статті 307 Кодексу ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову в задоволенні скарги на повідомлення про підозру;

– статтею 309 Кодексу визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та встановлено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді;

– частиною четвертою статті 399 Кодексу судді апеляційного суду надано право відмовити у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Автор клопотання стверджує, що названі положення статей 307, 309, 399 Кодексу суперечать пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, за яким однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законах випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Другий сенат Конституційного Суду України дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення Рішення у справі.

Головував на пленарному засіданні заступник Голови Конституційного Суду України Олександр Тупицький.

На пленарному засіданні були присутні постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Анатолій Селіванов, уповноважений представник, що діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олексій Бебель та інші громадяни України.

 

Пленарні засідання транслювалися на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України у рубриці «Відеотрансляція засідань» за посиланням: http://ccu.gov.ua/stream.

 

 

Інформує Відділ комунікацій Конституційного Суду України та правового моніторингу

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2018 Конституційний Суд України