До роковин Дня пам’яті жертв політичних репресій відкрилась виставка

Версія для друку

ПРЕС-СЛУЖБА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
(Сектор інформаційно-аналітичної роботи)

01033, Київ, Жилянська, 14
тел. 238-10-80, 238-10-25
факс 287-36-16

 

До роковин Дня пам’яті жертв політичних репресій відкрилась виставка

Книжкова виставка під назвою „21 травня – День пам’яті жертв політичних репресій“ відкрилася у бібліотеці Конституційного Суду України. На ній представлені монографії, матеріали наукових конференцій, журнали, збірники наукових праць, присвячені цій трагічній темі.

Книга Володимира Стрільціва „Невинно убієнні“ (документальні розповіді, фотографії, списки розстріляних і офіційно реабілітованих в᾿язнів Колими) є документальним нарисом про трагічні долі людей, замордованих і розстріляних у колимських таборах ГУЛАГу, пізніше офіційно реабілітованих. Матеріали видання є одним із свідчень проти кривавої сталінсько-більшовицької диктатури, та її репресивної машини, у таборах якої загинули мільйони людей. У книжці вперше публікується список українців, убитий каральними органами у столиці Колимського краю Магадані.

Володимир Стрільців згадує, що з болем в душі, зі сльозами на очах ним писалися рядки про невинно убитих, померлих, тих, хто відбував покарання за інакодумання, за політичними статтями. Він 12 років вивчав сотні архівних справ колишніх в᾿язнів, переглядав документи, фотознімки, молитвеники, вірші, плакати, значки та ін., і чимраз більше переконувався в тому, що „потрібно донести гірку правду до українців, росіян, білорусів, литовців, євреїв, німців, поляків…, людей багатьох інших національностей про будівництво, видобуток коштовних каменів каторжною працею в᾿язнів, яких утримували в нелюдських умовах на цій суворій колимській землі, яка стала для багатьох тисяч людей невідомою могилою“.

Автор пригадує, що політв’язні видобували на вічній мерзлоті золото, срібло, олово для країни й терпіли неймовірні муки. Їх розстрілювали, а померлих закопували просто в тайзі, залишаючи кілок із стелюха з прибитою на ньому консервною бляшанкою з номером в᾿язня. Більше 130 тисяч людей померли або були вбиті.

Кажуть, як пише автор, що якби розмістити всі стелажі архіву в одну лінію, то вона простягнулась на три з половиною кілометра. „Сльозами і кров᾿ю в᾿язнів полита земля Колими, яка нині названа Чорною планетою…“, – зазначає Володимир Стрільців.

Він звертає увагу читачів на те, що книга „Невинно убієнні“ є не звичайною книгою, а це документальна розповідь, складена „з доль розстріляних у колимських таборах“, розповідь про жертви політичних репресій 30-50-х років, це „передсмертний крик невинно убитих, осколок трагічної історії і цього краю, і всієї країни“.

Серед книжкових видань монографія Леоніда Місінкевича „Реабілітація жертв політичних репресій в Україні“, яка побудована на основі широкого кола документальних матеріалів і в якій проаналізований механізм відновлення в правах репресованих, визначені етапи проведення реабілітації в суспільстві. В передмові академіка НАН України, голови Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг „Реабілітовані історією“ П.Т.Тронька зазначається, що запропонована громадськості книга містить обширний документальний матеріал про репресії та реабілітацію громадян України, оприлюднює раніше таємні документи політичного керівництва, вищих органів державної влади та управління, колишніх спецслужб, правоохоронних органів щодо репресивних та реабілітаційних процесів в Україні.

Як підкреслює науковець, видання розкриває суть політики державного терору проти власного народу, механізм її здійснення, штучний, надуманий характер безпідставних звинувачень та методи, за допомогою яких арештовані визнавалися винними.

Матеріали всеукраїнської конференції сумної пам’яті великого терору 1937 року в Україні лягли в основу збірки „Злочин без кари“, що відбулася у листопаді 1997 року. Збірка налічує близько 50 статей учасників цієї конференції. Серед матеріалів доповідь Голови Всеукраїнського товариства політв᾿язнів і репресованих Євгена Пронюка „Бути карі за злочини!“, в якій зазначається, що комуністичний тотальний режим зруйнував українське традиційне суспільство, українське селянство, матеріальну й духовну культуру. Автор підкреслює, що найбільшим злочином цього режиму було фізичне винищення української людності – „ми втратили більше половини свого етнічного складу, а також еліту національних менших, що віками жили на українських землях“.

На виставці представлено кілька номерів науково-документального журналу „З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ“. На сторінках журналу містяться результати досліджень учасників міжнародного науково-видавничого проекту „Відлуння Великого терору: співробітники НКВС на лаві підсудних
(1938–1941 рр.)“. Ознайомлення з цими матеріалами зайвий раз доводить, що проблема історії державного терору більшовицького (комуністичного) режиму в Україні залишається надзвичайно багатоаспектною, важливою, болючою для нашого суспільства.

Основною метою книги „Геноциди Сталіна“, за словами її автора, відомого американського історика, професора Нормана М.Наймарка (переклад з англійської Василя Старка) – „обґрунтувати кваліфікацію Сталінових масових убивств у 1930-х як геноциду“, адже правління Сталіна призвело до загибелі мільйонів невинних людей, яких було розстріляно, заморено голодом, замучено на смерть у в᾿язницях чи на засланні. Питання геноциду для українців є важливим, – зазначає автор, – „коли внаслідок неефективних кампаній колективізації та розкуркулення по всьому Радянському Союзу поширився голод, уряд не доклав жодних зусиль, щоб полегшити страждання українських селян (хоча селянам в інших регіонах допомогу надавали). Навпаки, було вжито всіх можливих заходів, щоб не дати змоги українським селянам шукати засобів до існування у своїй місцевості, в містах, інших регіонах Радянського Союзу. Наслідки були украй трагічні: голод, хвороби, повсюдні страждання, людоїдство та страшна смерть“.

У книзі згадується про Великий терор 1937-1938 років. Вчений пише, що Сталін та радянський режим створили вигадані групи нібито політичних ворогів та всіх пов᾿язаних із ними і наказали їх судити, допитувати, катувати, страчувати чи висилати на заслання в ГУЛАГ. Не виявляючи жодного занепокоєння з приводу невинних жертв, Сталін завершив його тільки тоді, коли в повітрі запахло війною.

На виставці також представлена книга „Україна в добу „великого терору“ 1936-1938 роки“, що охоплює деякі аспекти історії «Великого терору» (або «єжовщини») в Україні, яка є підсумком дослідницького проекту, а також багаторічних особистих напрацювань авторського колективу. Автори підкреслюють, що терор у будь-яких його різновидах не повинен бути інструментом політики, спеціальні служби не повинні перетворюватися на зброю в руках політиків для нищення опонентів або для утвердження ідей, що їх спростовує саме життя, заручниками терористичної політики не повинні бути ні соціум, ані власне істеблішмент.

„Особливо тяжкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в республіці. При судових і позасудових розправах грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства“, – йдеться в Законі України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні“, прийнятим Верховною Радою вже майже в роки незалежності нашої країни. Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Крім того, в Законі зазначається, що Верховна Рада України гарантує народу України, що подібне ніколи не повториться, що права людини і законність будуть свято додержуватись.

Сайт розроблено за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні
© 2017 Конституційний Суд України